Рушники бувають різні за призначенням. Від цього залежить і їхній зовнішній вигляд, величина, тканина, з якої вони виготовлені, орнамент тощо. Так, у кожному домі обов'язково були рушники-утирачі. Їх подавали гостям для рук, обличчя. Виготовлялись вони з грубішої тканини і були вишиті скромно.

Рушники-стирачі призначались для стирання зі столу, накривання хліба на столі, паски і крашанок, які святили на Великдень.

Особливою гордістю у кожної родини були рушники-покутники. Ось подивіться на зразок такого рушника У кожній хаті у кутку висіли ікони, які повивали рушником-покутником. Робили такі рушники з тонкого полотна. І вишивка на них була особливо гарною, яскравою, колоритною.

Великою популярністю користувалися так звані кілкові рушники. Ними прикрашали картини, рамки з фотографіями, Їх, як прикрасу, просто вішали на кілок. Кілкових рушників на Хмельниччині збереглося найбільше. Давайте усі разом подивимося ті, що зберігається у фондах нашої гуманітарно-педагогічній академії

У давнину були відомі й "обиденні" рушники, які ткали, вишивали за одну ніч - від заходу до сходу Сонця. Їх виготовляли жінки з нагоди багатьох проблем в родині, сільській общині (скажімо, хвороба когось із родичів, кого треба вилікувати, а трави та інші методи не допомагали). Або виготовляли рушник жінки всього поселення, коли їхні чоловіки перебували на війні (так само під час епідемій, різних хвороб як у людей, так і у домашніх тварин).

Зазвичай, його робили в одній хаті, куди збиралось непарне число ткаль. За всю ніч вони не промовляли жодного слова, всі були сконцентровані на роботі та проблемі, яку подумки кожна жінка вирішувала і вкладала свою частку енергетики. Складені енергії воєдино, очевидно, творили такий рушник унікальним за силою впливу.

Починаючи від народження і до самої смерті, рушник супроводжував все життя українця. На чистий білий рушник або лише полотно, котре називали крижмо, приймали під час пологів дитину: це символізувало чистоту новонародженої душі. Рушником прикрашали колиску.

Гостей зустрічали хлібом-сіллю на вишитому рушничку: прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало злагоду, духовну єдність.

Довгий прямокутний шмат тканини завжди у наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити. Так само в далеку путь проводжали душу, спускаючи небіжчика до ями на рушниках чи полотні, бажаючи йому подальшої світлої дороги в зоряних світах.

На щастя-долю давала мати рушник синові. Вишивала – й подумки добра бажала. Казала: загорнеш, хліб у рушник, і смакуватиме тобі; а простелиш в чужому краю – матір згадаєш. Бо то не рушник, а пам’ять і оберіг.

Вишивали також поминальні рушники. У поминальні дні. відчиняли вікно й один кінець такого рушника вивішували надвір, а другий – всередині хати. На середній, не зашитій, частині ставили запалену свічку, воду та хліб. Так нащадки шанували своїх померлих предків, родичів, запрошуючи через рушникову дорогу завітати до хати.

Рушники завжди висіли на покутті, святому місці, де збирається вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті, вони виконували роль тих-таки святих образів. Із запровадженням християнства, вони не зникли, а почали співіснувати разом з іконами, слугуючи їм прикрасами. Напевне від тоді стало применшуватись значення рушника, зводячись лише до його декоративної функції.

Рушник із давніх-давен був своєрідною візиткою, обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок.

Весілля – це свято до якого родина готувалась заздалегідь і дівчина, маючи вдосталь часу, насамперед для цього вишивала посаг. Рушники лічили десятками. Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, треба було докласти чимало зусиль та праці. Передусім – це прядіння ниток та ткання полотна.

Вишивання весільного рушника, на який стають наречені, вимагало цілковитого втаємничення. Виконану дівчиною роботу мають право бачити тільки її рідні в хаті. Якщо не встигала наречена, то їй допомагала мати, хрещена, сестра, але все-таки годилося хоча б квіточку чи якийсь елемент вишити на рушникові самотужки.

Відомо, що у давнину вишивальниця ніколи не випорювала "помилок". Вважали, що як неможна наново пережити вчорашній день, так і не варто переробляти роботу, а треба йти далі.

Рушники в минулому вишивали так, що обидва боки були вишиті однаково і чисто: видимий для нашого ока бік символізує наші діяння, котрі відомі людям, а невидимий – думки і бажання. Останні для людей невидимі і часто йдуть всупереч нашим вчинкам, у яких ми хочемо здаватися гарними, проте перед Господом сховати нічого не вдасться. Невидима наша сторона повинна бути в цілковитій гармонії з видимою, в цьому полягає сенс Буття.

До вишивання рушників ніколи не бралися зопалу. Спочатку про вишиття роздумували, заспокоювались, молились. Рушники весільні, та напевно багато інших, починали вишивати в четвер вранці, коли сонце підходило вгору до зеніту.

Коли відкладали роботу до наступного продовження, то не залишали полотно як-небудь складеним, бо тоді і доля так поведеться, що не буде порядку в житті. В багатьох місцевостях жінки вишивали в цілковитій тиші, спокої, таємно, щоб ніхто не бачив їхньої роботи, бо то – свята річ!

Український рушник – символ злагоди, подружньої вірності, працьовитості, надії, прощання, гостинності. У давнину він був важливим елементом оздоблення капищ, храмів, культових місць. У новозбудовану хату входили з іконою, вишитим рушником, хлібом-сіллю. Це символізувало надію на добро і щастя в житті.

Здавна були відомі цілющі властивості домотканного конопляного чи лляного полотна, яке оптимально здійснює терморегуляцію та масаж тала. В такій сорочці в спеку не жарко, а в холод не холодно

У зв’язку з сучасним станом довкілля, підвищеним радіаційним фоном від Сонця та від аварійних викидів АЕС, це полотно знову стає в пригоді. Про його властивості оповідається навіть у Святому Письмі.

А чи відомо вам, що лікувальні властивості має і сам процес вишивання. Всяке рукоділля надзвичайно активно прочищає енергетичні канали у руках жінки, даючи можливість підтримувати організм у цілковитій гармонії.

Збереглося досить багато розповідей жінок про те, як вони вилікувались від своїх хвороб завдяки вишиванню, або мають змогу підтримувати свій психічно-емоційний стан у гармонії.

Колись просили в Бога, щоб зцілив через вишивання, але рушник вишитий недужою людиною, вбирав у себе негативні прояви хвороби. Його неможна було тримати в домі. Тим більше комусь віддавати чи продавати. Такий рушник несли на цвинтар і пов’язували на могильному хресті. Його вже тоді не знімали аж поки вітри, дощі, морози, сонце не знищували тканину.

Голки, якими вишивали, надзвичайно шанували і берегли. Тими голками, що почали вишивати, потрібно й закінчити роботу. Нікому не варто позичати цих голок, або використовувати з іншою метою. Як правило, зручно мати стільки голок, скільки кольорів ниток в орнаменті.

Мабуть, помітили, шановний читачу, що орнаментах Поділля переважає чорний і червоний кольори із украпленням синього, зеленого, жовтого. Чорний колір на Поділлі символізує землю, хліборобську працю на чорноземі в зоні лісостепу з наявністю річок, озер чи журливість вдачі, любов, цілеспрямованість подолянина у досягненні мети, а й певну гармонійність у стосунках людини з природою і людських взаєминах; силу, міць; зростання; часом – родючість, багатство тощо. Червона смуга – нехай подорожньому світить сонечко. Зелена барва – зустріч із добрими людьми, добрі покупки. Коричнева – щаслива дорога з чистим небом і ясним сонцем. Синя, жовта – символ здоров’я, удачі. Білий колір у вишивках українців – це колір сили, адже він містить всі кольори. (Звертається до дівчат) Чи відомо вам, дівчата, що біле випромінює силу, енергію, тому людина в білому одязі, житлі швидко відпочиває, відновлює сили. Якщо йти в людне місце, то добре одягатися у біле вбрання. А чорний, як антипод білого кольору, навпаки вбирає в себе енергію та інформацію. Старші люди, хранителі мудрості, носили чорноколірні вишивки, тобто утримували у собі інформацію. Тому чорний колір не лише символ смерті, а також колір землі, багатства, плодючості, урочистості.

Червоний, як і білий, є сильним активним кольором, що випромінює енергію і через те незамінний у весільних рушниках. З давніх-давен люди виявляли особливе замилування червоним кольором. У багатьох мовах одне й те саме слово означає червоний колір, а також усе красиве, прекрасне. Від нечистої сили та поганого ока допомагають червоні нитки, тканини, великодні яйця, квіти, коралі та рослини.

У давнину на теренах Західної України під час весільного обряду батьки проводили молодих по вибіленому полотну, яке символізує чисте, нічим не заплямоване життя подружжя.

Український рушник — чарує своєю красою, неповторністю кожного, хто його побачив. У вишивках — наша національна краса, наша духовність. В рушникові – як і в пісні чи слові – закладена душа народу, скарбниця якого безмежна. Отож шануйте, люди, рушники.