Матеріал опубліковано у всеукраїнському народознавчому часописі "Берегиня". Число 3’10 (66). – С.51 - 60.

Минули роки, але пам’ять бабусі береже неоціненний народний скарб, який відкривається тим, хто його хоче знайти. Матеріали, записані з вуст Ганни Романівни Гаврищук, промовисті та цікаві, глибокі та справжні, як і сама жінка-трудівниця. Отож, ознайомтесь, використовуйте, бережіть!

День введення 4.12. – Введення Пресвятої Богородиці в храм. В народі називають – Третьою Пречистою, було пов’язане з Пречистою Богородицею. В Теперівці, молодиці ранком на Введення обсипали своїх корів сім'ям (насінням коноплі) і мастили маслом вим’я, щоб давали багато молока. Також обкурювали корів пахучим зіллям, примовляючи різні замовляння, щоб ніхто не відібрав "живності".

Катерини 7.12 – вважалося жіночим святом. В самий же день свята дівчата ворожили і закликали долю. Вранці, ще до того, як зійшло сонце, йшли в садок і зрізали гілочку вишні. В хаті ту гілочку ставили у пляшку з водою і чекали до Меланки. Якщо до Меланки гілочка зацвіте, то дівчина вийде заміж в цьому році, а якщо ні, то не вийде.

13 грудня святкували Святого Андрія У цей день дівчата ворожили всю ніч. Ворожили за допомогою курки: На підлозі ставили мисочку з зерном і водою і вносили півня. Якщо півень починав їсти, то вважалося, що чоловік у цієї дівчини буде товстий, любитиме попоїсти; якщо кидався до води, то чоловік буде п’яницею. Якщо ж півень себе поводив спокійно, то вважалося, що чоловік буде спокійний, добрий, непитущий.

Зібравшись, дівчата клали в миску обручку, стрічку і носовичок, кожна по черзі витягувала із закритими очима той предмет, який попався під руку. Обручка – вийде заміж, стрічка – сидітиме в дівках, носовичок – стане покриткою.

Також ворожили на "містках". Для цього наливали в миску води, зверху клали декілька соломинок у вигляді містка, ставили собі під ліжко і чекали, хто і як присниться: суджений мав переводити через місток. Якщо сниться, що міст провалювався – це означало щось недобре: розлучення чи смерть когось із молодих.

Звичайно на Андрія був обряд "Калити". Напередодні свята дівчата збиралися на вечорниці, домовлялися, в чиїй хаті будуть пекти Калиту, приносили біле (пшеничне) борошно і мед. Кожна дівчина повинна була брати участь у приготуванні Калити. Місили всі по черзі, починаючи від найстаршої до наймолодшої дівчини. Посередині коржа робили дірку. Тісто запікали в печі так, щоб важко було вкусити, зверху змащували медом.

На вечорницях молодь підвішувала Калиту за допомогою стрічки до стволока посередині хати, а потім стрибали, щоб вкусити. Також брали горнятко з медом, на дні якого був перстень. Хлопець мав дістати його, але так, щоб не замастити ніс. Вірили: якщо дістане – то ожениться.

Якщо дівчина не вгодила парубку або батьки не пускали її на вечорниці, то хлопці знімали ворота і затягували на найвище дерево.

У Теперівці, як і скрізь, 19 грудня вшановують Святого Миколая. Свято старалися не пишнотами відзначати, а добрими справами. Бідним людям заготовляли дров, сиротам допомагали чим могли, стареньким вибілювали хату. На Святого Миколая співали, веселилися, гралися, а під кінець робили гірлянди з горішків, запалювали лампадки, які блимали перед іконою Миколая. Особливо полюбляла це свято малеча, адже, зранку прокинувшись, під подушкою вони знаходили – іграшки, нову сорочку, штаненята…

За легендою був такий Святий Касіян, якому підпорядковувались усі вітри світу. Через те, що вітри мали силу як добру, так і погану, його день святкували один раз у чотири роки – 29 лютого. І тому Касіян заздрив Миколаю, бо на його честь люди зводили церкви, молилися, звертаючись за підтримкою і допомогою.

Святий Касіян вирішив звернутися за порадою до Пана-Бога, що його народ шанувати не хоче. Послав Господь ангелів шукати Миколая. А Святий Миколай не на небі відпочиває, а в Чорному морі кораблі тонучі рятує, вогонь допомагає гасити, від турків козаків рятує. Насилу ангел його найшов. І став перед Господом святий Миколай весь чорний і брудний, але з добрим поглядом. Питає його Пан-Бог: "Де ж ти пропадаєш все, Миколай? Чого ти такий вимащений?" А Миколай йому відповіда: "Та фіра в мужика зломила, в болото перевернула, помагав витягати". Тоді Бог звернувся до Касіяна: "Ну, тепер ти вже вздрів, чому церкви люди Миколаєві роблять? Роби і ти так, по-іншому буде тобі…"

22 грудня – Ганни або "Зачатія". Це свято було запроваджене на честь зачаття праведною Ганною Богородиці. У нашому селі вважали, що з цього дня починається рік. З цього дня починається бджільництво: "Починають бджоли мед їсти", "Ходять у погріб до бджіл, щоб добре роїлись".

23 - Вечір напередодні Різдва – "свят-вечір","вілія","кутя". Період од Різдва до Хрещення називався "святі вечори", їх було 3. На святковому столі було 12 пісних страв, вечерю починали з куті. Їли лише ложками і пили узвар з сухофруктів.

На святковий стіл розтрушували пахуче сіно, потім його накривали вишитою скатертиною. Діти ж збоку спостерігали, тому що це був священний обряд.

Це сіно на Йордань давали вівцям, корові, щоб відьми молока не забрали, трохи сіна приховували, щоб під квочку положити і трохи прикріпляли до поросячого корита. Обв’язували фруктові дерева, щоб напасть не чіплялася і врожайними були. Ще в сіно ставили часник, гроші і зерно. І ще батько – господар вносив житній сніп, який називався "дідух" і ставив його на покуті.

На вечерю господар брав зі столу потроху кожної страви і частував нею всю скотину, бо на Святвечір опівночі тварини говорять людською мовою.

Вірили, якщо в цей час прийде під хату першою дівка – свиня матиме одні льошки, вівці – тільки ягниці, корова – теличку, дівчинка народиться у молодят. Але краще, щоб перший хлопець прийшов, тоді буде щастя і багатство в домі.

Колядувати ходили в основному діти, якщо близька родина, то обдаровували цукерками і грішми, давали книші. Якщо дорослі "ходили з вертепом", то давали кілечко ковбаси, бутилку самогону.

Разом із святом Божого Василія, святкували Новий рік, а новорічний вечір називали Меланка.

Оскільки Старий Новий рік збігається з Василієм, то багато коляд пов’язано з іменем Василя. До схід сонця в цей день в хату приходять посівальники (засівають пшеницею), вітаючи господаря і бажаючи йому здоров'я, щастя, достатку і Божої благодаті.

На Василія вічнозеленим зіллям вимітали закутки.

У колядках і щедрівках згадували про всіх: і про молоду дівчину і про новонароджену дитину, по-особливому величалася дівоча юність, краса. Колядою парубки робили дівці честь.

Багато людей ганьбили Меланку, матері не дозволяли дітям переодягатися, маскарадитись. У колядках Меланка невмілиця, відрізняється від скромної, роботящої дівчини.

19 січня – охрещення на Йорданських водах Іваном Хрестителем Ісуса Христа. На Йордань – та називали місце, де проходив обряд, збиралися святково одягнуті люди. Освячену воду намагалися швидко набрати в глиняний посуд і несли в оселю, вірячи, хто перший принесе, в того худоба буде краще множитись. Одразу після освячення воду пили, адже вона має чудодійні сили, а дівчата ще й вмивалися свяченою водою. Вона зберігалася аж до наступного року, її пили хворі, кропили нею того, хто чогось боявся.

18 січня, напередодні свята, колядників запрошували на Йорданську коляду у хату. Потім господар припрошував їх до столу і за коляду винагороджував. До вечора ні дорослі, ані малі діти нічого не їли. З першою зорею накривали пісними стравами, як і на Святвечір, стіл. І тільки вранці, покуштувавши освяченої води, снідали.

Свято Стрітення – 15.02. – це свято початку весни. В нашому селі посвячена на Стрітення свічка – "громниця" – вважалася помічною від пожежі, її ставили перед образами під час грози, її полум’ям малювали хрести на сволоку, дітям підкурювали волосся, щоб не боялися грому. В день Стрітення "громницю" запалювали, щоб повінь не пошкодила посіви і щоб грім в дерево не стукнув. Також її давали в руки помираючим.

Кажуть, що на Стрітення зима зустрічається з літом. При зустрічі вони сперечаються кому йти, а кому повертатися. Якщо до вечора стане тепліше – літо переспорило зиму, а якщо холодніше – зима.

Масляна (сирний тиждень, Масниця) – це останній тиждень перед Великим постом. В це свято пекли круглі, як сонце, млинці, частувались варениками, каталися на конях. Млинці були з дріжджового тіста, тоненького, з родзинками.

Дівчата в’язали до руки парубкам "колодку", оздоблену стрічками і паперовими квітами. Парубки ж мали платити за "колодку" викуп подарунками: намистом, стрічками, шовковими хустками.

14.03. – Явдохи. В цей день міняється багато разів погода: може світити сонце, а потім завіяти снігом, або піде дощ. Якщо про когось казали, що вона як Явдоха навесні, то вважалося, що у неї вередливий характер і заміж її ніхто не візьме.

Вранці на Явдохи, зібраний п’ятницями попіл, висипали, розвіюючи, за ворота, за стежку, щоб злі язики біля цієї хати не плескали. В кого боліли ноги, той на Явдохи розминав їх по годинниковій стрілці. Опівдні маленькі діти на печі підстрибували до сволока, закликаючи теплу весну. Молоді дівчата вибігали з першою зорею на оголений від снігу пагорб, щоб, коли стануть жінками, легко було народжувати.

Спостерігали: "Коли на Явдоху снігу нема, поводь – буде багато меду".

30 березня святкується "Теплого Олекси". Цього дня, якщо було тепло, виносили вулики. Перед ними на пасіку господиня виносила спутану курку, примовляючи: "Як ця курка місця тримається, так і рої нікуди з місця не сходили". На Теплого Олекси риба хвостом лід збиває. Щоб добре вона ікру відкладала і ловилася, на воду кидали жменю вівса. На Теплого Олекси перший раз заспівує вівсянка і ведмеді з лігов виходять. На Теплого Олекси небо чисте – буде врожайним рік, а як зранку сніг местиме – гнила осінь.

Свято Благовіщення – 7.04. – Благовіщення Пресвятої Володарки нашої Богородиці й Пріснодіви Марії. В цей день Архангел Гавриїл приніс Діві Марії радісну звістку, що вона народить сина Божого – Ісуса Христа.

У нашому селі, як і скрізь, у свято не можна працювати. Кажуть: "В цей день навіть птах не в'є свого гнізда" або "Благовісне яйце під квочку не кладуть".

Бог благословляє в цей день рослини і усе починає рости. Хто знайде в цей день ряст, повинен зірвати його і потоптати промовляючи: "Топчу, топчу ряст, дай Боже, діждати і на той рік потоптати!".

Четвертий тиждень Великого посту називається "середохресний". В середу на цьому тижні – свято хреста. В цей день пекли "хрести" з маком і мазали їх медом. Частинку "хрестів" зберігали до сівби. Також на цьому тижні сіяли мак і розсаду капусти, помідорів.

День святого Георгія називають Юрій. В цей день Побідоносець Юрій розмикає землю для нового житла, нової роботи. До Юрія не можна було випасати скотину, а також косити траву, бо як потривожиш землю, земля не забуде потривожити тебе. На Юрія розділяли овець з малятами і гнали їх в стайню, вперше випускали худобу на пасовище.

Остання неділя посту називалася Вербна або Лазарева, на честь воскресіння праведного Лазаря. Це вважалося свято дітей, тому що під час вечірнього обходу діти носили вербу, в кого була найбільша, той відчував себе найщасливішим. Освяченою вербою били маленьких дітей 3 рази, щоб були здорові і слухняні, коли зустрічали людей, хрестили нею, худобу перший раз весною виганяли нею, також ставили гілочку за образами.

Четвер називали Страсним або Чистим. В цей день завжди випікали паски. Також потрібно було вимитись, особливо дітям і хворим, адже вода в Чистий четвер змиває всі хвороби і захищає від негараздів. Помитись потрібно було до схід сонця, дівчата вмивались, щоб бути гарними. Також вимивали хату, перестеляли ліжка, брали чисті рушнички. На Чистий четвер виготовляли свічку, яка захищала оселю від пожеж, її запалювали у церквах і потрібно було донести додому свічку, щоб вона не згасла.

Великодні яйця називають крашанками. Яйце – це символ життя, весни, пробудження, символ Хреста на Великдень. Крашанки фарбували у вареному цибулині, діти могли приклеювати вирізані з паперу листочки. Крашанки освячували в церкві разом з паскою, потім прийшовши з церкви родичі цокалися ними, провіряючи їх на міцність, вітаючись "Христос Воскрес" "Воістинно Воскрес". Шкарлупу з яйця не викидали, а ховали. На цвинтар в цей день не ходили, тому що люди раділи Воскресінню Хреста. А йшли у Провідну неділю і клали крашанки на гроби померлих родичів. Також обдаровували і мінялися яйцями з родичами, знайомими.

Під час Великодної служби у церкві не можна було спати, тому що вкоротиш собі вік.

Три дні Великодня були часом гостювання, молодіжних забав і розваг. Ходили в гості до родичів, обмінювалися крашанками і пасками. У селі церкви не було, тому молодь веселилась на березі ставка. Водили хороводи, співали пісні про весну, величали Христа.

Неділя після Великодня називається Провідною. В Теперівці цей день був субота. В цей день увесь народ із хоругвами, хрестами, батюшкою пєвчими йшли на кладовище. Ставши поміж могилами, відправляли спільну панахиду, молилися за спасіння душ померлих, а потім справляли тут же на могилах обід – тризну. Ця традиція існує досі, новим лише є те, що дарують дітям солодощі.

У Великодний понеділок хлопці обливали дівчат водою, щоб врода не в’янула, а у вівторок дівчата обливали парубків, щоб хазяйство велося.

Всі 40 днів після Великодня люди віталися "Христос Воскрес" "Воістинно Воскрес". На Вознесіння вітання вже заборонялись, бо в церквах ховають плащаницю. Випікали спеціальне печиво, яке називалося "драбинка", – "щоб було по чому Христові вилізти на небо". А діти робили з глини голубків, це були душі ангелів. У цей день мама зв’язувала сестер косами докупи, щоб долю знайшли близько одна від одної.

Свято Трійці називають Зелені свята. Хату прибирали липовим гіллям, щоб ніяка нечисть в хаті не заводилась. На підлогу клали татарське зілля.

Біля ставка молодь водила хороводи, дівчата були з розпущеним волоссям, голову прикрашали вінками, співали веснянок. У цей день було добре вінчатися, тоді молода пара буде щасливою.

В понеділок тато і мама, які оженили чи віддали заміж останню дитину, робили собі заново весілля. Людей не запрошували, а вони йшли самі, бо знали де відбудеться це свято, приносили різноманітну їжу.

В четвер поминали убійників і у цей день нічого не робилося, омивався ніж, не розпалювався вогонь, щоб біди потім не мати. Також на Зелені свята двоє діток з вербовими гілочками стояли по краях воріт, утворюючи у повітрі літеру "Х".

День Іоана Хрестителя називається Івана Купала – 7.07. На Івана Купала дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля ставка. Увечері дівчата пускають сплетені ними вінки на воду, прикріпивши запалені свічки. Якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина цього року вийде заміж, а якщо крутиться на місці – доведеться їй ще дівувати. Якщо вінок відпливе далеко і пристане до якогось берега, то з тієї сторони прийде наречений. Часто хлопці намагалися зловити вінки.

Закохана пара домовлялась заздалегідь, яким буде вінок. Дівчата плели його так, щоб можна було впізнати, вплітали яскраві стрічки або великі квітки. Хлопці намагалися зловити вінок, підпливши на човні або вплав, це вважалося доброю прикметою для їх подальшої спільної долі. Ввечері молодь збиралася на умовленому місці здебільшого біля ставка і починали водити хороводити. Співали здебільшого про кохання, співали і хлопці і дівчата разом і розкладалося вогнище, через яке стрибали або парами або поодинці. Стрибаючи через вогнище молодь очищувалася. Якщо пара, тримаючись за руки, перестрибувала через вогнище, то вони проживуть разом все життя. На березі ставка робили гойдалки для дорослих і малих.

Коли сходило сонце, то ставок "одягали". Це люди, які були хворі, щоб позбутися недуги. Вони брали нову сорочку на патик і малювали нею хрест над водою. В кого боліла голова – опускали хустки, капелюхи, в кого ноги – панчохи, взуття. А навпроти ставали здорові люди з патиком і ловили з води ці речі, це був дарунок від Купала. Хлопчики з сухих гілок робили "барана", якого волочили під собою – "їхали". На "роги" чіпляли дзвіночок, яким лякали водяників.

Свято Петра і Павла – 12.07. Пастушки у цей день в’язали червону коду на роги биків, баранів, щоб сила була і не хворіли. На Петра робили велике гуляння. Дівка, в якої не зацвів барвінок, мала таке право. Тільки сходило сонце, батько клав дівчину у дерев'яний візок, обтикали тачку гілками з липи, щоб щастя липло до неї, колесо і ручку перев'язували поясами, які дівчина мала носити перед тим. На голову мама клала вінок з васильків. Їхали до хати парубка. З тої хати виходила мати. Якщо була згода, то мати хлопця знімала з дівчини вінок і через плечі кидала його, а на голову клала рушника. Також на Петра священик освячував сади і збирали з дерев останні вишеньки і несли бідним, щоб добре родили.

Свято Іллі – 2.08. У хату, де є маленькі діти, зі сходом сонця хтось мав зайти з дарунком. В першу недільну днину по жнивах на лану розстеляли рушники, на яких мав бути хоч один буханок із нового урожаю і капусняк, пироги з маком, студенець, голубці… В серпні дозріває капуста і щоб її черви не з'їли, рано-вранці виходили на грядку, де росте капуста, знімали з голови хустку і по черзі накривали кожну капустину. Вважалося, що роса цілюща у цей день, тому немічні та хворі вмивалися і купалися нею. Після Іллі заборонялося купатися в ставку.

Напередодні Маковея (14.08) дівчата збирали квіти, ранком, з росою, зрізали з городу квітку соняшника, також брали мак і несли в церкву на посвячення. Потім букет опускався до криничної води і потім лежав аж до Спаса. Матері, що мали на той час синів-вояків, несли цей букет до дерева, посадженого на честь сина, клали між гіллям, прив’язували червоною ниткою.

Спас (Преображення Господнє) – 19.08. Перед Спасом бджолами рої займали. Мед брали на посвячення.

На Спаса йшли на цвинтар до своїх родичів. На гріб стелили рушничок, посередині ставили червоний полумисок з четвертованим яблуком, политим медом – лишали це на ніч. А вранці забирав те все той, хто хотів.

На Спаса дівчині чіпляли яблуко вінцем над чолом, щоб чоловіка свого до сорому не довела. Ввечері це яблуко з'їдала свиня. Також у цей день мати по черзі клала татів капелюх на голову синам, щоб гарними господарями були. На Спаса жінки несли до церкви святити мак та яблука, груші і сливи.

11.09 пам’ятають про усікновення глави Іоана Предтечі. У цей день не можна різати нічого круглого, через те, що Іоану відсікли голову. Вважалося, якщо зрізати головку капусти у цей день, то з неї може потекти кров. Не можна варити борщу, їсти його. Картоплю пекли в "мундирах", гарбузи пекли, хліб ламали руками. Не дозволялося рубати сокирою чи пиляти пилкою. Чоловіки не голились і не дивились у дзеркало, бо могли захворіти. Зранку потрібно було помити голову.

Свято Воздвиженія – 27.09. – Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. У цей час орали на озимину, сіяли жито, спостерігали за журавлями, бо вони вказували на погоду. Людям, які померли, клали дерев'яний хрест. Животворящий Хрест вирізували на хатах, криницях, брамах. На Воздвиження плелися віночки з останніх осінніх квітів. Їх навхрест клали на голову, аби не боліла. Парубки і дівчата навхрест кружляли, тримаючись за руки, щоб бути благословенними. Потім обдаровували одне одного горіхами.

На Покрови (14.10) Матір Божа покривала землю, а роботу на ній завершували. Цього дня майстри безкоштовно покривали стареньку хатину вдовиці чи сироти. Батьки разом зі своїми синами робили та розвішували у садках дощечки-годівнички. У новій хаті били на поріг підкову.

Дівчата ворожили на долю. На ніч їли пересолену страву, просячи у Покрови прислати судженого з водою, аби наснився. Напередодні дівка варила на воді із дев'яти криниць.72 зернини пшениці.

Свято Дмитра – 26.10. До цього дня вже зібрано урожай, на землю опало листя. З цього часу відзначали "дідівські суботи". Щовечора для душ померлих родичів ставили тарілку зі стравою і чашку води, а перед тим, як лягти спати, запалювали свічку, аби душам було видно у хаті.

На Дмитра хворий підходив до необірваної горобини просити рум’янцю. Хлопці до пізньої ночі грали на сопілках, щоб вітер поганої звістки не приніс. Опівночі на Дмитра вдова, оповита рушником, виходила на місце, де збігаються три дороги, щоб четвертою нова доля прийшла.

Якщо на грядках були качани від зібраної капусти, на них, аби добрий урожай був, насипали попіл, зібраний із 12 печей.

Переддень Пилипівського посту – 26 листопада називався "заговини на передріздвяний Пилипівський піст". Цього дня люди ходили в гості чи самі їх приймали, намагалися з'їсти страв якнайбільше.

Напередодні Дмитра, як і в перший день Великоднього посту, до церкви несли "кулик" (банку з цукром), у який ставили свічку. За покійного правилося протягом всього посту.

Свято Михайла Чудотворця (21 листопада) у нашому селі є храмовим. Цього дня приходили гості з різних сіл, приїжджали далекі родичі. За багатим столом разом святкували. Гостей спеціально не запрошували, але раді були кожному , хто заходив, – запрошували до столу. І ждали зими та сподівалися на скору весну.